Join:

Волонтерьскій табір "UAthentic art stash", Petrykivka, Dnipropetrovsk region

Цього року у столиці українського орнаментового розпису селі Петриківка (Дніпропетровська обл.) відбувся міжнародний робочий табір мережі SCI. Табір було організовано МГО із Харкова "СВІТ-Україна" за сприяння ГО "Центр розвитку Пангея Ультіма". Нижче короткий опис табору та середовища його проведення. Більше інформації про цей захід та інші табори SCI ви зможете дізнатись за цим посиланням: Петриківка 2013 (сайт МГО "Світ- Україна").   nnn

Петриківка – селище Дніпропетровської області, яке віками було центром творчості та майстерності. Через те, що ця місцевість була під захистом козаків неподалік розташованої козацької сотні, тут ніколи не було кріпацтва. Це було основною передумовою для того, щоб майстри і митці селилися тут і займалися кожен своєю улюбленою справою.  Петриківка була знаною через коцарство, думи та легенди, розпис, та ін.
Сьогодні ми знаємо тільки про Петриківсткий розпис, що найбільш знаний по оформленню «українських сувенірів» - деревяних ложок, декоративних дошок та подібних.

nnn

«Миколин хутір» - це сімейний проект сім’ї Дека.
Голова сім
ї Микола та його жінка Валентина заснували цей історико-етнографічний комплекс, який на даний момент складається з двох розписаних хат (в історичний Петриківці кожна господиня щорічно розписувала свою хату – від злих духів, для доброї енергетики та на щастя), переповнених старими рушниками, картинами, ткацькими станками та іншим старовинним різноманіттям. Зазвичай вони приймають групи туристів на один (але насичений) день, впродовж якого можна глибоко зануритися в атмосферу місцевого автентичного життя та мистецтва.
 
Про табір.
Головною метою нашого табору було побудувати першу глиняну хату для гостей «Миколиного хутора». І за декілька місяців до початку табору ця мета видавалася значно реалістичнішою, ніш у перший день проекту.
Табір починався так: коли за день до початку ми з Дмитром приїхали в Петриківку, нас зустріли як завжди говірливі Валентина та Микола, які плутано, але різнобарвно розповіли нам, що не все готово до початку проекту (душ і туалет у хаті ще не готові), бо в них не стало часу – два тижні вони займалися чимсь дуже важливим, давайте ми вам краще покажемо, чим.
Спочатку ми не зрозуміли, що це за психоделічна конструкція, але негайно почули пояснення від Валентини: Миколі та його брату прийшла в голову ідея зробити «мобільну» Петриківську хатку. Бо не так багато людей доїжджають до хутора щоб побачити, які гарнесенькі були  свого часу хати у цій місцевості (зараз в Петриківці вже не залишилось розмальованих хат, окрім як на хуторі), а якщо можна було б возити таку хатку – то було б дуже добре.
І, власне, ідея була настільки цікава, що вся сім
я негайно взялася за реалізацію. Взяли старий «Запорожець», зрізали з нього все, що заважало (а заважав короб), рознесли передні та задні колеса подалі одне від одного – і зверху на це поставили хатку. Біленьку, з соломяним дахом, піччю, рушниками, лавами, глечиками. Водій сидить на стільці та виглядає назовні через звичайне таке віконечко. Дивна конструкція. nnn

 Так, перші дні табору були дещо психологічно напруженими. Здається, нам було проілюстровано всі класичні проблеми багатонаціональної  волонтерської групи.
Але це швидко минулось і доброго було набагато більше.
nnn
За час проекту дім ми побудували, дах зробити не встигли. Можливо, робитимуть його знов-таки волонтери, але вже наступного року. Тому що в сімї Дек завжди багато справ і трапляються якісь пригоди. Наприклад, коли одного дня ми їздили до Дніпропетровська і ввечорі повернулися додому, ми знайшли чисті рушники і… коня. Бо так склалося, що саме цього дня Микола десь побачив прекрасного коня і не зміг його не купити. Ніколи не збирався, але завжди мріяв. І ось, мрія збулась.

Тож, ми всі поїхали з проекту щасливі, втомлені і вражені тим, як по-іншому мислять люди. І це все одно працює. Можливо, їм навіть цікавіше жити.

Галя Уварова, Дмитро Товстокоров